17/07/2025
Струцюк Йосип Ґеорґійович — український письменник-шістдесятник, перший лауреат літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського, заслужений діяч мистецтв України, почесний громадянин Луцька.
Народився 17 липня 1934 року в українському селі Стрільці на Холмщині.
1 листопада 1944 року разом із батьками депортований у село Новослобідка Верхнє-Хортицького району Запорізької області.
У червні 1946 року, рятуючись від голоду, разом із батьками переїхав на Волинь у село Глинище Рожищенського району. Навчався у Глинищенській початковій, Копачівській семирічній школах. Працюючи в тракторній бригаді, відвідував Рожищенську вечірню середню школу робітничої молоді. У 1958 році закінчив Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки, після чого вчителював у середній школі в Білостоці, що поблизу Торчина, був науковим співробітником Колодяжненського музею-садиби Лесі Українки та Волинського краєзнавчого музею. Працював у місцевих газетах. Обіймав посаду старшого редактора Волинського обласного будинку народної творчості, був режисером народної самодіяльної кіностудії «Джерела» Ківерцівського РБК, очолював обласну молодіжну літературну студію «Лесин кадуб».
Вірші друкує з 1956 року. Перша збірка поезій «Освідчення» вийшла 1965 році. Член Національної Спілки письменників України з 1970 року.
Автор збірок «Засвідчення» (1969 рік), «Досвідчення» (1982), «Поезії» (1984) та інших. Всього понад 50 поетичних, прозових та драматичних книжок. Твори Йосипа Струцюка перекладалися польською, білоруською, російською мовами. Він -заслужений діяч мистецтв України, лауреат кількох міжнародних і всеукраїнських літературних премій. В пісенному жанрі співпрацював з такими відомими композиторами як Анатолій Кос-Анатольський, Олександр Білаш, Олександр Некрасов, Анатолій Пашкевич, Віктор Ліфанчук, Петро Свист, Віктор Тиможинський, Володимир Лич, Олександр Синютин та іншими. Зібрав і упорядкував до друку кілька сотень холмських і підляських народних пісень.
За сценаріями і режисурою Йосипа Струцюка створено до десятка кінофільмів. Зокрема, по телебаченню демонструвався кінофільм на тему Холмщини «Ти незгасна, зоре ясна». Ряд кінострічок Струцюка були відзначені на республіканських, всесоюзних і міжнародних кіноконкурсах.
Йосип Ґеорґійович Струцюк активно займається громадською діяльністю — він один із ініціаторів створення громадсько-культурного товариства «Холмщина», багато років був заступником голови цього об’єднання, очолював Волинську крайову організацію Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.
Творчість
У жанрі поезії
Вже вихід першої поетичної збірки «Освідчення» схвально привітала критика, а на другу «Засвідчення» написала закриту видавничу рецензію Ліна Костенко, де зокрема відзначила:
«Головне, що перед нами справжній поет… в основі своїй він (Й.Струцюк) не ординарний, він чесний перед собою і перед людьми, він шукає свого фарватеру на глибинах».
Після такої оцінки тодішні «літературні цербери» почали пильно приглядатися до «глибинних пошуків» волинського автора і помітили в них те, що дозволило їм одразу ж «зарізати» третю книжку підозрілого поета попри те, що її підтримав лауреат Шевченківської премії Дмитро Павличко, котрий зокрема у закритій видавничій рецензії зазначив:
«Творчість Йосипа Струцюка часто поєднує фольклорні елементи з елементами поетичної школи, яку найкраще репрезентують Микола Вінграновський, Іван Драч… Йосип Струцюк — митець тендітний, мислячий півтонами, структури його поезій не завжди відкриті навстіж, але того, хто увійде в них, чекає справжня радість».
«Справжньої радості» у автора не було навіть після підтримки Миколи Вінграновського і Бориса Олійника, котрі переконували головного редактора «Радянського письменника» в доцільності видати непересічну книжку волинського автора, і її вихід було відкладено аж на 13 років. Тільки після появи в «Літературній Україні» добірки віршів із переднім словом лауреата Ленінської преміїМихайла Стельмаха поетичну збірку «Досвідчення» поставили у видавничий план.
Ще пізніше, до свого 50-ти річчя Йосипу Струцюку вдалося у видавництві «Дніпро» випустити у світ томик свого вибраного «Поезії». Але збірник був значно «порізаним» і підредагованим цензурою. Згодом дещо з того, що було вилучено, автор помістив у збірках «Глибока живиця» і «Терпкі сторінки». Про них зокрема однокласник Йосипа, письменник Володимир Лучук пізніше написав:
«Хоч за «Освідченням» видав-таки обчикрижені «Засвідчення» і «Досвідчення» — своєрідний триптих, — проте більшість з написаного лишилось у сховах. Тільки тепер ті терпкі сторінки — найсокровенніше, чим хоче поет поділитися з людьми, — з’явилося перед допитливі очі. Але далеко не все, що створене в різних жанрах».
Саме за поетичні збірки «Глибока живиця», «Терпкі сторінки», п’єсу «Роман Мстиславич — великий князь Волинський і Галицький», поставлену на сцені Волинського обласного музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка, та за національно-патріотичні пісні митець першим удостоєний 1992 року вже в незалежній Україні звання лауреата найпрестижнішої обласної літературно-мистецької премії ім. Агатангела Кримського.
Пізніше Йосип Струцюк видав декілька збірок із так званої «шухлядної» поезії. Прочитавши одну з них («Сторожові вежі») на той час молодий поет Василь Слапчук зазначив:
«Це своєрідні нотатки, які творилися не подорожнім, а історією на вразливій душі поета, а подекуди і на його шкірі. Як шрами на тілі вояка розповідають про бойове минуле, так само у віршах Й.Струцюка закодована біографія і самого митця, і всього українського народу».
Дуже широкий розголос із тими «шрамами» мала й наступна збірка «Потойбіч тиші».
Своєрідним ліричним одкровенням стала книга «Вогонь предків». Після її виходу зокрема академік М. Г. Жулинський звернувся до автора з такими словами:
«Ви — великий і особливий талант! Мені так прикро, гірко, що Ваша лірика, особливо й обов’язково з цим делікатним, чутливим до найменшого поруху сердечного подиву і захоплення магією кохання інтимом, не розпросторюється широко, на всю Україну! Такі поезії справжніх, високих поетів, таких, які торкаються почуттями найвищих піків інтимних переживань та духовності, не слід ні з ким порівнювати, проте Ваші поезії «загорнуті» любовно в досконалі шати образності, своєю оригінальною метафоричністю «туляться» до висоти безоглядного захоплення красою жінки, її коханням і власним зануренням у вир почуттів Миколи Вінграновського».
Твори Йосипа Струцюка перекладаються й на інші мови. Зокрема, в Польщі у видавництві «Prymat» вийшла «Po tamtej stronie ciszy» («Потойбіч тиші») польською мовою. Були підготовлені дві книжки для дітей і білоруською мовою (переклади зробив Василь Вітка), але на початку 90-х минулого століття в Білорусії видати їх вже не було можливості.
Знаковою у творчості поета є збірка «Десятий день тижня». Писалася вона в політично піднесені роки Помаранчевої революції. Поет, ніби зазирнувши у майбутнє, стримано застеріг:
Хай то буде
і не в унісон,
але мова все-таки про вірші.
Захопившись возвеличенням персон,
ми пропустим, мабуть, важливіше.
Цей вірш датований 27 січня 2005 року — саме в розпал народного протесту.
Нині вибрані поетичні твори Йосипа Струцюка (без драматичних поем) поміщено у двотомнику «Фарватер». Кожен із розділів двотомного видання — мов чисте джерело, що струменіє в ріку його поезії. У творчій палітрі поета з оригінальною та цікавою метафорикою — і вірші у формі традиційних катренів, і вишукані верлібри. У циклах «Погонич подорожника» та «Візія осені на фронтоні понеділка» — поліфонія буття з найнесподіванішими персоніфікаціями. Енергетика поетичного слова Йосипа Струцюка — життєдайно-молода, осонцена, світла, потужна, молитовно окрилена. Про неї дуже точно відгукнувся відомий поет і науковець Ігор Павлюк, зв’язаний з автором родинними узами, що як дехто відмічає, лише додає об’єктивності його словам:
«Правила співжиття на землі, перейняті від предків, прості, як біблійні заповіді, але жити з ними непросто. Особливо поетам. Особливо — коли стараєшся писати так, як живеш, а жити — як пишеш. У цьому суть благородства, без якого всяке мистецтво втрачає смисл, а значить — втрачає смисл саме життя-буття».
У жанрі прози
У 1980 році Йосип Струцюк дебютував невеличкою прозовою книжкою оповідань та етюдів «Червень — місяць тиші». І хоч з неї були вилучені найдорожчі автору твори, проте це не завадило відомому майстрові слова Роману Федоріву признатися:
«Проза Йосипа Струцюка така ж цікава, як і поезія. Опріч того, вона — чесна, правдива, безкомпромісна».
Наступна книжка «Вернісаж» була відхилена, як і збірка оповідань, новел і образків «Зустріч із війною». Але досвідчений прозаїк порадив молодому письменнику не впадати в розпач, а поступово наполегливо освоювати новий для себе жанр. Згодом Струцюк видав кілька повістей і романів, серед яких чи не найбільш знаковою стала дилогія «Од Гучви до Стоходу». Зокрема відомий поет і критик Віктор Вербич зазначав:
«Нова книга письменника — яскраве свідчення таланту і громадської мужності. Як ніхто досі, Йосип Струцюк зумів крізь призму доль показати і трагедію народу Холмщини й Волині в період Першої і Другої світових воєн, і звитягу істинних патріотів України, і суперечливі нинішні реалії».
Після того, як Михайло Стельмах «вирвав нашого автора з 13-ти річного мовчання», будучи вже тяжко хворим, він ще встиг благословити у світ і прозову збірку Йосипа Струцюка «Лінія життя», на яку було навішано чимало ярликів-підозр у видавництві «Радянський письменник».
На окрему згадку заслуговує перший роман волинського автора «Круцю, круцю, журавлі», котрий, незважаючи на активну підтримку завідувача відділом прози в тому ж «Радянському письменнику» Романа Андріяшика, був усе-таки відхилений від друку, а вийшов аж через 10 років у Луцькому видавництві «Надстир’я». Цей роман — багатоплановий і багатогранний. За скупою авторською розповіддю чи описом читач відкриє для себе глибокі пласти, у яких давні й сьогочасні звичаї і традиції, норми моралі, пам’ять землі і народу. Дарма, що в ньому чимало драматизму, загалом він сприймається як твір оптимістичний, його герої ніби пробудились, роздивляються, куди йти, чого шукати в цьому непростому житті.
Після роману «Круцю, круцю, журавлі» один за одним вийшли з друку потужні й багатовекторні прозові твори — збірка повістей, оповідань «Цвіт дикої шандри», збірка романів і повістей «Чорний припс», збірки повістей і оповідань «Помста Салмакиди» та «Усе не так просто». На жаль, ці книги недоступні всеукраїнському загалу, бо видані на Волині і географія їх розповсюдження дуже вузька. Крім цього, як справедливо зазначає відома поетеса й журналістка Валентина Штинько:
«Сам же письменник постійно залишається у глибокому фарватері творчості, далекий від суєтності буднів, погоні за регаліями й нагородами, епатажності літературних тусовок».
У жанрі драматургії
Звертають на себе увагу драматичні поеми Йосипа Струцюка «Смерть Хмельницького», «Свідчимо перед Богом» (про гетьмана Івана Виговського), «Анафема» (про гетьмана Івана Мазепу), а також п’єса «Декалог самопосвяти», де відтворено бій у Гурбинському лісі між українськими повстанцями і енкаведистами. В них автор торкнувся найболючіших точок нашої як давньої, так і відносно недавньої історії. І виразив він їх у слові в несподіваному ракурсі досить переконливо. Вистава за драматичною поемою Йосипа Струцюка «Роман» з великим успіхом ішла під назвою «Роман — великий князь Волинський і Галицький» на початку 90-х у Волинському музично-драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка.
Є у автора дуже цікава п’єса, з прозорим підтекстом, про юнацькі роки імператора Нерона «Найкращій матері — смерть», а також твір за грецькими міфами «Теогонія», в якому розкрито людиноненависницьку продажну тоталітарну систему.
Для дітей
Серед виданих книжок автора з Волині є кільканадцять і для дітей. На особливу увагу заслуговує поема-казка «Славен витязь Кожум’яка», що вже виражена в музичному варіанті. Його твори друкувалися в багатьох часописах, збірниках, читанках і таких відомих зібраннях творів, як антології української літератури для дітей, що виходили у видавництві «Веселка», а також «Ад круч дняпроу́скіх» (білоруською мовою)та інших. Збірки «Бузьків вогонь», «Гостинець од зайця» перекладені на білоруську мову класиком білоруської літератури Василем Віткою, чимало текстів для дітей покладено на музику, котрі поміщено в пісеннику «Жайвірковий великдень».
До двотомника («Місячний зайчик» і «Воронько») увійшли твори, що були поміщені як у попередніх збірках, так і чимало нових, зокрема про героїчну боротьбуУкраїнської повстанської армії на теренах Волині. Струцюком ця тема чи не вперше піднімається в дитячій літературі пострадянського періоду.
Все це засвідчує, що письменник зробив свій вагомий внесок і в дитячу літературу.
Цікавий факт — його книжка для дітей «Вареники» видана найбільшим накладом серед волинських письменників — 400 000 примірників.
Йосип Струцюк і нині плідно працює для дітей.
Підготовлені до друку:
• Збірка віршів і казок для дітей «Їхав заєць до сови на велосипеді»;
• Роман «Бог задумав інакше…» (про Б. Хмельницького);
• Роман «Інфамія»;
Пісня народна й авторська пісня
На рахунку письменника два авторських пісенних збірники: для дорослих «Ти — моє терпке пісенне диво» і для дітей «Жайвірковий великдень». Зокрема видатний композитор Анатолій Кос-Анатольський писав:
«Йосип Струцюк — один із найкращих наших поетів, слово котрого природно лягає на музику».
А великий поціновувач народної пісні Михайло Стельмах свого часу зазначав:
«Справді красне, справді неповторне слово! З власною піснею увійшов Йосип Струцюк в поезію».
Автор з Волині плідно співпрацював (а з деким і понині співпрацює) з Олександром Білашем, Анатолієм Пашкевичем, Олександром Некрасовим, Віктором Ліфанчуком, Петром Свистом і багатьми іншими композиторами. Окремі пісні Йосипа Струцюка широко відомі, а деякі вже сприймаються по суті, як народні. Так пісня «Нас весна не там зустріла» (музика Олександра Гаркавого) виголошується на концертах та часто друкується у збірниках як повстанська.
З дзвонкової народної криниці письменник вибрав сотні народних перлин, упорядкував їх і видав збірник «Ти не згасла, зоре ясна. Пісні Холмщини і Підляшшя». На відміну від багатьох своїх попередників він записував не лише тексти, а й мелодії. Цей збірник пісень є одним з найповніших у порівнянні з тими, що до того часу видавалися, i упорядкований таким чином, аби був доступний до виконавців. Треба звернути увагу на те, що фольклор цього краю найменш досліджений. За активну збиральницьку роботу і пропаганду пісень із Забужжя Волинське громадсько-культурне товариство «Холмщина» нагородило письменника премією «Корона Данила».
Кінематографічні роботи
За сценаріями і режисурою Йосипа Струцюка створено до десяти короткометражних аматорських кінострічок. Майже усі вони відзначені на республіканських і всесоюзних кіноконкурсах. Так фільм «В обійсті чорного самітника» (про рідкісного птаха — чорного лелеку) удостоївся головного призу на республіканському кінофестивалі, а на всесоюзному — ще й золотої медалі (1980). Режисерський сценарій цієї кінострічки у методичному посібнику для кіноаматорів[18] подавався як зразковий. Найвищі нагороди здобули також такі кінофільми, як «На відстані пострілу» (про знищеного людиною тура) і «Помилка Тарзана» (про вовків), а кінофільм про волинське диво-озеро Свитязь отримав на міжнародному конкурсі «Кіномарина-77» бронзову медаль.
Про самого Йосипа Струцюка створено кінострічку «Повернення самітника».
Разом із «Лесиним кадубом»
Йосип Струцюк організував і майже 20 років керував Луцькою молодіжною літературною студією (з 2000 року організація творчої молоді)«Лесин кадуб». Про неї не раз згадували на всеукраїнських творчих семінарах, нарадах і з’їздах як про «літературне диво», «літературний феномен», «волинську школу». Тут заслуга письменника у підборі й формуванні молодих талантів незаперечна, чимало з них нині вже не тільки члени Національної спілки письменників України, а й яскраві творчі особистості. А ось що каже зокрема перекладач Струцюкової поезії на польську мову Тадей Карабович:
«Коли задумуєшся над перцепцією поезії Йосипа Струцюка, то думаю, що вписується вона в загальне тло поезії української років шістдесятих і сімдесятих. Поряд творчості Ліни Костенко, Ігоря Калинця, Василя Голобородька, Миколи Воробйова і Василя Стуса творчість та виражає спільний процес літературний, ніби додаючи контекст луцький (волинський) до тієї поезії».
