12/05/2026
Анатолій Черков – феномен української культури та провісник театру майбутнього
Театральна група Правда/Перспектива разом з Національним центром театрального мистецтва ім. Леся Курбаса запрошує Вас на антиі-ювілейний вечір «Канонізація [в класики]», присвячений 80-річчю з дня народження видатного театрального діяча, фактично батька імпровізаційного руху в Україні Анатолія Георгійовича Черкова (15 травня 1946 — 29 січня 2024).
Цей вечір покликаний перш за все віддати данину пам’яті митцю, майстру, учителю, другу. А також – концептуалізувати його величезний доробок для інтеграції в офіційний дискурс сучасного театрознавства.
Його учні, друзі, колеги та послідовники хотіли б провести його в філософії театру, близькій самому Анатолію Георгійовичу, – легко, радісно, граючись, бавлячись і, звісно, з певною самоіронією. Запрошуємо приєднатися до нас!
Концепція заходу
Режисерський задум меморіального вечора побудований на жартівливій грі в канонізацію Анатолія Георгійовича (далі АГ) – на процесі ухвалення «синодальною» комісією рішення про зарахування його до лику класиків українського сучасного театру. Хоча цієї комісії не видно, до неї всі звертаються, ніби вона за однією з куліс…
Оскільки АГ був постаттю неоднозначною і навіть парадоксальною, кожен з аргументів на користь «канонізації» викликає ряд контраргументів. Ведучі, один з яких веде процес «канонізації» і оголошує свої аргументи, а інший йому опонує, – сперечаються, запрошують свідків з числа гостей (друзів, колег, учнів), які діляться своїми думками і спогадами про АГ, зачитують цитати Анатолія Георгійовича та демонструють змонтовані відеоматеріали.
Водночас на задньому плані відбувається дія, яка ніяк не пов’язана з тим, що відбувається на першому плані, – чи це репетиція вистави, чи якісь люди спостерігають за залом як за рибками в акваріумі, чи просто роззяви з інших рівнів буття… А може, це проєкції персонажів першого плану на екрані колективної підсвідомості… А можливо, це і є «синодальна комісія»…
Феномен Анатолія Черкова
Протягом майже півстоліття Черков залишався постаттю, яка свідомо чи несвідомо маргіналізовалася радянською та пострадянською культурною номенклатурою. Він органічно не вписувався ні в пафосний традиціоналізм, ні в казенну псевдонародність, за що вони платили йому взаємністю.
Натомість він організував унікальний театральний underground — простір вільної творчості та витонченого інтелектуалізму. Дослідження його спадщини виявляє багатовимірний феномен:
- Постать, що надихала вільно творити: Хоча АГ важко назвати борцем із системою (він не був революціонером, він був м’якою, вразливою, інтелігентною людиною, дуже ображався на неадекватну, хоча й звичну поведінку системи), і єдиним, в чому проявлялося його протистояння з системою, було обурення проти недолугості театральних критиків і представників номенклатури від культури, – він підтримував середовище молодих людей, здатних бути вільними. Саме спілкування з ним дозволяло відчувати своє право мати думку, відмінну від інших, і провокувало реалізовувати її в творчості.
Він фактично тримав «простір вільної гри вільних від страху людей», де панувала етика рівноправного партнерства та абсолютної відсутності традиційних ієрархій. І це була насправді революція!
- Батько імпровізаційного руху: Зараз імпровізацією нікого не здивуєш, кожна акторська школа навчає імпровізації як тренінговій вправі та/або як інструменту побудови сюжету. І вже зрозуміло, що багато хто з режисерів минулого так чи інакше використовував імпровізаційні механізми на репетиціях і на показах вистав. Не кажучи про імпровізацію в музиці, без якої не виник би джаз, і в хореографії, де всі течії ХХ-го століття сповнені імпровізацією. Незважаючи на це, можна стверджувати, що саме АГ першим в Україні систематизував імпровізацію як спосіб сценічного існування, показав, що крім імпровізації сюжетів і текстів, існує імпровізація стану, а також імпровізація виявлення композиційних зв’язків.
Але головним його доробком стало те, що він розробив три моделі імпровізаційного театру, якими покриваються всі види імпровізації, – Театр конструктивної поліфонічної імпровізації (ТКПІ), Драматургічний театр вільного акторського існування (ДТВАС), Театр асоціативних знакових структур (ТАЗС). І це має стати одним з надбань українського театру.
- Винахідник «відкритого показу репетиційного процесу»: Хоча є відомий play-back театр, хоча во всьому світі поширена практика показувати неготові роботи, так звані «work-in-progress», – АГ першим в Україні (слідом за Єжи Гротовським у світі) усвідомив, що «відкритий показ репетиційного процесу» може бути самодостатнім художнім твором, в якому відбувається публічний акт співтворчості, де глядач стає активним учасником творення сенсів. І за яким не обов’язково має бути продовження.
- Провісник метамодерну: Інтуїтивно випередивши час на десятиліття, АГ поєднав модерністську повагу до тексту з постмодерністською свободою деконструкції. Більш того, він фактично винайшов метамодерновий спосіб жити в умовах пост-модерністської множинності реальностей, яка неминуче виникає при застосуванні поліфонії. А саме: «пам’ятай, що єдино правильної реальності не існує, але живи в обраній, ніби вона є єдино правильною!»
- Творець культурної спільноти нового типу: Хоча у багатьох учнів і послідовників інколи виникали претензії з приводу того, що їх спільнота, яка формувалась під час навчання у АГ, не є ефективною і не допомагає досягати цілей, з якими вони приходили, – він будував середовище, в якому кожен був вільним створювати свій проєкт чи приєднуватись до проєкту інших.
І в тому, і в іншому випадку ти маєш сам брати на себе відповідальність за успішність проєкту, до чого більшість не завжди готова. Це фактично «жовтий» мем спіральної динаміки Клера Грейвза, – парадигма мислення «Авторство своєї реальності».
- Інтуїтивний інноватор освітнього поцесу: Його концепції «Театральної школи» та «Інституту театру» базувалися на розумінні, що єдиною запорукою формування успішного митця-універсала може бути його власний інтерес, його зацікавленість «тут і зараз» видобувати задоволення від творчого процесу. Якщо учню, студенту, митцю цікаво, він гори згорне, але навчиться і досягне результату.
Це те, що українські освітяни тільки зараз починають усвідомлювати, – що успішність освіти не у виборі найкращої програми, не в забезпеченості обладнанням, не в рівні цифровізації (хоча все це теж важливо), а в утриманні щастя творчості.
- Феномен саме української культури: Хоча АГ був російськомовною людиною, закінчив інститут театру, музики і кінематографії у Ленінграді, (ЛГІТМІК), і ототожнював себе перш за все з російською культурою, – він дав імпульс певним течіям в сучасній українській культурі. І явище, створене за його участю в українському театрі, вже є феноменом української культури.
За 47 років через студії Черкова пройшла ціла плеяда діячів української культури (Влад Троїцький, Анатолій Нейолов, Алла Заманська, Юрій Яценко, Олександр Токарчук, Євген Лапін, Ольга Гаврилюк, Дмитро Захоженко, Олег Скрипка, Вадим Полікарпов, Олесь Павлютін та ін.), які зараз формують театральний ландшафт України.
- Є думка, що зараз не на часі займатися дослідженням і збереженням культурної спадщини митців, культурних діячів, культурних спільнот, які починали своє творче життя ще в радянські часи, а значит, були переважно російськомовними й несли певний відбиток “радянськості”, навіть якщо все життя протистояли цій “радянськості”, з яких виросли вже діячі теперішньої української культури. Ніби зараз не до того. Ніби зберегти би хоча б “справжню українську спадщину”. – Ні! Ми вважаємо, на часі!...
І тому інтеграція спадщини Анатолія Черкова в активний сучасний науковий та мистецький обіг є нагальним завданням. Його теоретичні праці мають стати твердим фундаментом для розбудови вільного, поліфонічного та глибоко людяного театру майбутнього.
