05/12/2025
1,5 хвилини на паркеті.
Наче подих. Наче спалах, що минає швидше, ніж встигаєш усвідомити.
Але за цим коротким спалахом- довгі тижні, місяці і роки тренувань.
Години, розтягнуті до безкінечності, коли ти знову і знову вчиш одне й те саме: крок, звук, лінію, дихання…
Коли виправляєш, ламаєш себе і будуєш знову.
Коли гориш так сильно, що інколи боїшся згаснути.
Для бальника ці півтори хвилини- не просто вихід.
Це кульмінація історії, яку ніхто не бачить.
Шлях, об який ти стирав ноги, сумніви й страхи.
Моменти, коли хотілось опустити руки… і моменти, коли всередині щось шепотіло: «ще раз».
У 1,5 хвилини стискається все: характер, що загартовувався помилками, сила, народжена через слабкість, артистизм, виплеканий тишею залу, праця, що пахне потом і мрією і душа, яка вчиться світитися навіть у темряві.
І коли настає твій момент- світ стихає.
Бо на паркет виходиш не просто ти сьогодні.
На паркет виходить кожне твоє «вчора»,
яке довело тебе до цього «зараз».♾️
